4 червня 1941 року завідувач єврейського відділу Державного музею етнографії подав керівництву папір із маршрутом: Львів, Тернопіль, Станіславів, Рівне. Виїзд планувався на 20–25 червня. Папір підписав Ісай Менделевич Пульнер, уродженець Сновська, якого його вчитель Євген Кагаров того самого року назвав найкращим у СРСР знавцем етнографії євреїв. До виїзду лишалося два тижні. Експедиція не відбулася.
Станція Сновська, де він народився 18 серпня 1900 року, була поселенням залізничним і молодим. Вона виникла при колії, коли 1878 року поклали сполучення Гомель – Бахмач, і росла швидко: статус міста Сновськ отримав аж 1924 року. Перепис 1897 року нарахував тут 985 євреїв на 2379 мешканців – сорок один відсоток. Власної рабинської посади містечко не мало: сновські євреї належали до громади сусідньої Городні.
Батько, Мендель Лейбович Пульнер, працював бухгалтером, мати – Песя Юделівна. У громаді батька знали як ученого талмудиста – це фіксує біографічний нарис американської дослідниці Дебори Ялен, яка спиралася на спогади сучасників. Поєднання виявилося робочим: син виніс із дому їдиш як рідну мову й іврит як мову книжок, а з цим набором пізніше працював із джерелами, які для більшості колег лишалися закритими.
Родина перебралася до Гомеля, і 1919 року Ісай закінчив там гімназію Ратнера для єврейських юнаків. Попрацював трохи в місцевій управі й поїхав до Петрограда.
У Петрограді він потрапив у коротке вікно, коли єврейська наука ще мала власні інституції. Два роки, з 1923-го по 1925-й, провчився в Інституті єврейських знань і навіть був секретарем його правління. Потім перейшов на етнографічне відділення географічного факультету університету, де його вчителями стали Володимир Богораз-Тан і Лев Штернберг – люди, які цю дисципліну в країні фактично й ставили. Диплом він отримав за фахом етнографа-кавказознавця; щодо року джерела розходяться – називають і 1929-й, і 1930-й, і 1931-й.
А 1926 року йому доручили роботу, яка визначила все подальше. Треба було описати колекцію Семена Ан-ського – ту саму, що її фольклорист зібрав під час експедицій межею осілості 1912–1914 років і 1917–1918-го віддав на тимчасове зберігання до Російського музею. Двадцятишестирічний випускник розбирав чужу картотеку й вчився на ній.
Далі пішли власні експедиції. Гомель 1924-го, Грузія 1926, 1928 і 1929 років, Білорусь 1927-го, 1930-го і 1931-го, Україна, Єврейська автономна область. Він писав про грузинських євреїв у віденському часописі, а 1928 року надрукувався в київському «Етнографічному віснику» – статтею про обряди й повірʼя, повʼязані з вагітністю, пологами й новонародженим. Паралельно з 1930-го працював у ленінградській Публічній бібліотеці, де за три роки пройшов шлях від бібліотекаря першого розряду до головного, пробув там до 1937-го і заново впорядкував єврейські фонди й каталоги; 1931 року зібрав нараду єврейських бібліотечних відділів російської, української та білоруської республік.
Серед того, що він привіз із відрядження до України та Єврейської автономної області 1938 року, є фотоколекція з понад сотні знімків: жертви погромів 1918–1921 років, братські могили, будинки й портрети мешканців містечок України та Білорусі. Тих самих містечок, що й Сновськ, тільки описаних чужою рукою і вчасно.
1937 року в Державному музеї етнографії створили єврейський відділ, і його очолив Пульнер. Відділ був влаштований інакше, ніж інші: ті будувалися за республіками, а цей охоплював усю країну відразу. У березні 1939-го відділ відкрив масштабну виставку «Євреї в царській Росії і в СРСР». Вона пропрацювала два роки й три місяці, до червня 1941-го.
У листуванні з дирекцією тих років він не приховував роздратування. Скаржився, що єврейська колекція має прогалини, надто в частині побутових речей, що дослідження відстають від роботи з іншими народами. І повторював одну думку: часу лишається небагато, справжній матеріал зникає швидше, ніж його встигають зібрати. Він мав на увазі темпи радянської перебудови побуту. Вийшло гірше.
Влітку 1941 року місто, яке тоді звалося Щорсом, окупували. За даними краєзнавчого порталу myshtetl, тих євреїв міста, які не встигли евакуюватися чи піти на фронт, зігнали в гетто на Прорізній вулиці, а протягом 1941–1942 років розстріляли. Напередодні війни, за даними того самого порталу, кількість євреїв у місті впала до 1402.
Чи дізнався про це Пульнер, невідомо. Він зостався в Ленінграді й помер там 12 січня 1942 року від голоду та виснаження; Російський етнографічний музей зазначає, що місце поховання невідоме. Йому був сорок один рік.
Лишилося те, що він устиг занести в опис. Понад десять колекцій, близько ста пʼятдесяти предметів, більш як чотириста фотовідбитків і негативів. Особистий архів на дві з половиною тисячі сторінок: польові зошити, листування, плани експозицій.
І лишився головний рукопис – дисертація про весільні обряди в євреїв, триста шість сторінок польових записів із Білорусі та України, зіставлених із біблійними й талмудичними джерелами. За життя автора вона не вийшла. Рукопис пролежав в архіві музею понад вісімдесят років і був виданий книжкою вже в наш час.
Ще одна його праця – зібрання єврейських прислівʼїв і приказок про їжу – помандрувала окремо. Її вивіз із країни при еміграції до Ізраїлю дослідник Аарон Віньковецький, який 1975 року розповів про знахідку в журналі «Sovetish Heymland». Потім слід загубився на десятиліття, доки текст не виринув на аукціоні в Сполучених Штатах. Тепер він зберігається в нью-йоркському Інституті єврейських досліджень YIVO і доступний для роботи.
Пульнер збирав картотеку світу, який на його очах змінювався, і не встиг закінчити. Картотека виявилася довговічнішою за нього самого й за той світ.
Джерела:
Ялен Д. Этнограф И.М. Пульнер и его научное наследие // Judaic-Slavic Journal, 2019, № 1 – https://inslav.ru/sites/default/files/jsj-2019-1-04_yalen_0.pdf
Російський етнографічний музей, сторінка збирача І.М. Пульнера – https://ethnomuseum.ru/collections/collectors/pulner-isaj-iegoshua-mendelevich/
Біографічний словник співробітників Публічної бібліотеки – https://nlr.ru/nlr_history/persons/info.php?id=697
Біографіка Санкт-Петербурзького університету – https://bioslovhist.spbu.ru/hist-pg-ld/2663-pulner-isaj-iegosua-mendelevic.html
Єврейський Сновськ, портал myshtetl – https://myshtetl.org/vostok/snovsk.html
Сновськ, архівні матеріали форуму «Єврейське коріння» – https://forum.j-roots.info/viewtopic.php?t=8116
Видання дисертації «Свадебные обряды у евреев» – https://eusp.org/events/prezentaciya-knigi-isaya-pulnera-svadebnye-obryady-u-evreev
Світлини: з архівів Російського етнографічного музею та Вікісховища
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Сновська – довоєнні вулиці, залізнична станція, шкільні й родинні знімки – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наш Сновськ» / «Місцеві медіа»