Зі Сновська до Оксфорда: історія Дениса Пікуса, який вивчає, як житло батьків впливає на майбутнє дітей
Він народився у Сновську, мріяв про кар’єру у чернігівській “Десні”, але травма змінила все. Сьогодні він – аспірант Оксфорда, який живе між Берліном та Великою Британією і досліджує, як житлові умови впливають на долю дітей. Це історія Дениса Пікуса, чий шлях від районного центру до одного з найпрестижніших університетів світу доводить: немає нічого неможливого. З Денисом ми змогли поговорити через Google Meet лише за тиждень після домовленості – такий напружений графік у англійського студента) Але розмова вийшла дуже душевною та відвертою.
Від футболу до філософії
Герой нашої розповіді – сновчанин. До 17 років він навчався у місцевому ліцеї № 1 (колишній першій школі), але мав коротку перерву, коли спробував збудувати футбольну кар’єру в Чернігові.
“Я поїхав навчатися в Чернігів, грати за “Юність”. Тоді ще була сильна юніорська команда, ми грали на рівні України, – згадує він. – Але мене надовго не вистачило, я травмувався і зрозумів, що великого бажання та таланту в мене немає“.
Повернувшись додому, у підлітковому віці юнак раптово захопився зовсім іншим – книжками. “Я зацікавився суспільними науками та філософією. Пізніше, мені було до вподоби обговорювати різні теми з моїм старшим братом, який не очікував такої радикальної зміни в моїх інтересах, але дуже активно мене підтримував в моїх намірах“, – розповідає Денис.
Саме в цей час важливу роль відіграла його класна керівниця Ірина Миколаївна. Вона побачила в ньому альтернативу спорту та підтримала інтелектуальні пошуки.
“Я досі пам’ятаю її промову на нашому випускному. Вона сказала: “Не бійтеся бути білими воронами“. Вона завжди була відкрита до розмови і вірила, що в мене вийде в цьому напрямі“.
Ірина Павленко, класна керівниця Дениса Пікуса, поділилася з редакцією спогадами про свого колишнього учня. Вона описує його як виховану, мудру та світлу людину з задатками неформального лідера, який, однак, ніколи не прогуляв жодного уроку.
За словами вчительки, Денис ріс у чудовій сім’ї з хорошою атмосферою, де мама його завжди розуміла та підтримувала.
“У нього чудове виховання. Він справжній чоловік“, — зазначає вчителька. Вона пояснює, що це проявлялося у манері спілкування: Денис ніколи не казав грубих чи неприємних слів і був мудрою людиною.
Вчителька порівнює його з героєм твору Річарда Баха “Чайка Джонатан Лівінгстон”, зазначаючи, що Денис вмів ставити правильну мету та визнавати власні помилки, намагаючись бачити у світі хороше та світле.
Незважаючи на те, що він “наче не з нашого століття”, Денис був дуже компанійським і вважався серцем компанії та неформальним лідером у класі. Його поважали однокласники: дівчата — за ввічливе спілкування, хлопці — за розум та спортивні досягнення.
У навчанні Денис був більше гуманітарієм, любив історію, право та літературу.
Чому соціологія – це важливо
Після школи хлопець вступив до Київського політехнічного інституту на соціологію – вибір виявився доленосним.
“Я дуже раджу цю спеціальність людям, які цікавляться суспільно-гуманітарними темами, але ще не розібралися, ким хочуть бути, – каже Денис. – Ти можеш піти в ІТ, в науку, в маркетинг“.
Сам він обрав науковий шлях. Багатьох дивує, як це може бути цікаво, але юнак це пояснює просто: “Я роблю дослідження, на основі яких політики або люди в міністерстві можуть приймати певні рішення та запроваджувати реформ. До прикладу, у нас є демографічна криза. Що з нею робити? Тут приходять аналітики, які формують бачення, базуючись не на ідеології, а на наукових дослідженнях. Прошу не плутати це з аналітиками, яких зазвичай можна зустріти на телебаченні чи в інтернеті – наукову аналітику, зазвичай, там не зустріти”.
Шлях на Захід: німецька за рік та два конкурси
На третьому курсі в КПІ Денис отримав нагоду поїхати за програмою обміну в Німеччину. Для цього потрібно було вивчити німецьку.
“Я був дуже мотивований, мене підтримали мої мама і тато. Я вивчив німецьку за рік, – згадує він. – Повернувся в Україну з розумінням, що магістратуру треба робити за кордоном, бо це велика різниця в академічній базі“.
Хлопець знову виграв стипендію на навчання в Німеччині – цього разу на магістратуру. “Німеччина, як країна, теж має демографічну кризу, вони хочуть притягнути собі молодих спеціалістів“, – пояснює він. Конкурс був високий, але йому вдалося вступити до Вільного університету в Берліні.
У Німеччині не лише вчився, а й паралельно працював студентським асистентом у дослідницькому центрі. “Ти працюєш 10-15 годин на тиждень з професорами, з докторантами. Я соціалізувався в окремому академічному середовищі”.
Оксфорд: “Як житло батьків впливає на дітей”
Шлях до Оксфорда теж не був випадковим. За три роки в Берліні він чітко зрозумів, чим хоче займатися.
“Коли ти вступаєш на аспірантуру (PhD), ти маєш знати, хто буде твоїм науковим керівником. Я знав свою тему і знав, хто її досліджує. Моя професорка в Оксфорді займається тим, що мені цікаво“, – розповідає майбутній науковець.
Процес вступу тривав п’ять місяців: складання англійської на найвищому рівні та подача заявки. Його обрали завдяки цікавій темі та досвіду досліджень.
Його тема звучить так: “Як доступність житла та стабільність житлової ситуації батьків впливають на когнітивний розвиток та подальші освітні траєкторії їх дітей”.
“Яка ситуація батьків з житлом – це ж впливає на середовище, де росте дитина, правда? Я хочу подивитись, чи матиме ефект житлова нестабільність батьків на цю дитину в маленькому віці, а також в її дорослому віці. Це дозволить краще зрозуміти, які саме державні втручання в цю сферу здатні поліпшити вплив нестабільної житлової ситуації на дітей“.
Денис працює з великими реєстрами даних з різних країн, де, на відміну від України, можна відстежити, як часто і куди людина переїжджає. “Наприклад, у Німеччині близько 50% людей живуть в орендованому житлі, а в Україні близько 90% – у власному. Але навіть в Україні ще до повномасштабного вторгнення ми спостерігаємо, що молодь, яка переїжджає до великих міст, стикаються з нестабільною житловою ситуацією“.
Звідки такий інтерес? “Я б сказав навіть, що частково мій науковий інтерес якраз і витікає з цієї ситуації, що ми весь час переїжджаємо“, – зізнається він.
“Вітаємо, ви зараховані”
Лист про зарахування застав його зненацька. “Я дуже сильно переживав. Кожен день заходив на пошту. А потім я їхав в метро у Берліні, і мені надійшов лист від моєї професорки: “Вітаємо, ви зараховані”. Я був дуже радий“, – згадує хлопець.
Першими, з ким він поділився радістю, були дружина Дарина та мати Тетяна, які підтримували його протягом вступу до Оксфорду. Його дружина-сновчанка – його надійна опора. Вона переїхала з ним до Німеччини, з нуля вивчила німецьку і знайшла роботу за своєю спеціальністю в німецькій креативній індустрії.
Зараз родина живе на два міста: дружина працює в Берліні, а він навчається в Оксфорді. “В Оксфорді зручний розподіл: два місяці тут – місяць канікул. Я можу писати дисертацію дистанційно, тому живу між Берліном та Оксфордом“.
Життя в Оксфорді та мамина солянка
Оксфорд виявився схожим на кіно, але зі справжніми людьми. Українців, порівняно з Берліном, небагато.
“Мені як людині соціальних наук не вистачає більше розмов і лекцій про Україну, українське суспільство. Хотілося б більше наукових дискусій, більше українських науковців саме тут, більше стипендій для дітей з України“.
І, звісно, не вистачає дому. Востаннє у Сновську він був 23 лютого 2022 року. “Я виграв стипендію у Німеччині за два тижні до повномасштабного вторгнення, і в мене був лист, який дозволяв мені виїхати за кордон“, – каже Денис.
Його батьки залишаються у Сновську і радіють успіхам сина та тому, що він у безпеці. А він, хоч і в Оксфорді, сумує за простими речами.
“У моїй родині мама та бабуся робили по-особливому солянку. Я, мабуть, сумую за цим, я вже не їв солянки давно. У Берлін, звичайно, передавали “судочки”. До Англії ще не дісталися, – жартує хлопець. – Це ж наш культурний код“.