У травні 1986 року, через три тижні після вибуху на четвертому реакторі, дві кіногрупи прорвалися крізь оточення чиновників у зону відчуження. Одну очолював Володимир Шевченко з Укркінохроніки, другу – Роллан Сергієнко з Центральної студії документальних фільмів. Шевченко знімав сто днів і помер від опромінення. Сергієнко знімав девʼятнадцять років – девʼять фільмів про Чорнобиль, від перших тижнів до двадцятої річниці. Його «Дзвін Чорнобиля» потрапив до Книги рекордів Гіннеса як фільм, показаний у кожній країні, де є телебачення.
Роллан Петрович Сергієнко – кінорежисер-документаліст, лауреат Шевченківської премії, заслужений діяч мистецтв України. Народився 19 січня 1936 року у Щорсі (нині Сновськ) на Чернігівщині. Помер 4 грудня 2020 року.
Роллан Сергієнко. Фото 2012 року
Сновськ, залізниця, війна
Роллан народився в родині вчителів. Батько, Петро Юхимович, загинув на фронті під час Другої світової. Мати, Марія Полікарпівна, ростила четверо дітей сама. Імʼя «Роллан» хлопець отримав на честь французького письменника Ромена Роллана – тоді це було модно серед інтелігенції.
Щорс у тридцяті роки – невелике залізничне місто, яке отримало назву на честь червоного командира. Історичну назву Сновськ повернули лише у 2016-му. Роллан тут виріс, закінчив школу й поїхав до Москви.
ВДІК: однокурсники, які змінили кіно
У 1955 році Сергієнко вступив до ВДІКу – Всесоюзного державного інституту кінематографії. Потрапив у майстерню Олександра Довженка і Михайла Чіаурелі. Однокурсниками були Отар Іоселіані, Лариса Шепітько, Ельдар Шенгелая, Віктор Туров – покоління, що визначило радянське авторське кіно шістдесятих-сімдесятих.
Закінчив у 1963-му і почав працювати на Київській кіностудії імені Довженка.
Знімальна група Сергієнка у зоні відчуження. Травень 1986. Фото з архіву ЦСДФ
Заборонені фільми
Перший серйозний конфлікт із цензурою – художній фільм «Білі хмари» (1968) за романом Олександра Сизоненка. Стрічка чесно зображувала виїмку зерна у селян під час колективізації. Фільм заборонили.
У 1972-му Сергієнко зняв документальний фільм «Відкрий себе» про філософа Григорія Сковороду, до двохсотпʼятдесятиріччя від його дня народження. Знімалися Іван Миколайчук і Костянтин Степанков, музику писав Іван Карабиць. Після чотирьох переробок фільм поклали на полицю. Він пролежав там шістнадцять років – до перебудови. У 1991-му цей фільм разом із «Тарасом» (про Шевченка) і «Перед іконою» (про долю українських жінок за радянської влади) отримав Шевченківську премію.
Чорнобиль: перші тижні
26 квітня 1986 року вибухнув четвертий реактор ЧАЕС. У травні Сергієнко написав листа до ЦК КПРС з проханням дозволити зйомки. Дозвіл прийшов від ідеологічного відділу – від Єгора Лігачова.
З 28 травня по 26 червня знімальна група працювала в зоні відчуження. Камера зафіксувала руїни реактора зблизька, мертве місто Припʼять, будівництво саркофагу, евакуйовані села з порожніми церквами. Бабусі, що варять варення з радіоактивної полуниці. Родина, що ловить і їсть рибу з забрудненої річки. І скрізь – мертва тиша. Сергієнко згадував: «На кожній зупинці в Зоні ми зустрічали несподівані явища – особливо вражала повна відсутність звуку».
Знімальна група прямує до станції. Травень 1986. Фото з архіву ЦСДФ
«Дзвін Чорнобиля»
Трисерійний фільм завершили в листопаді 1986-го. Міжвідомча комісія з тридцяти трьох міністерств оцінила його як такий, що «виражає антидержавну позицію, підриває авторитет науки і сіє непотрібні сумніви». Міністерство атомної енергетики вимагало повної заборони.
Фільм врятував Елем Клімов – голова Спілки кінематографістів СРСР. Він нелегально показав «Дзвін» на пленумі Спілки. Серед глядачів був Ганс Шлегель, відбірник Берлінського кінофестивалю, який одразу запросив фільм на фестиваль. Після цього заборона стала неможливою. На широкий екран фільм вийшов у лютому 1987-го.
«Дзвін Чорнобиля» отримав спеціальний золотий приз за професійну мужність, срібну пластину фестивалю в Ньйоні, кришталевий приз у Лейпцигу, золоту медаль EXPO-87. Потрапив до Книги рекордів Гіннеса як фільм, показаний у всіх країнах, де є телебачення.
Постер фільму «Дзвін Чорнобиля»
Девʼять фільмів за девʼятнадцять років
Після «Дзвону» Сергієнко повертався до чорнобильської теми ще вісім разів. «Поріг» (1988) – про трагедію очима евакуйованих. «Чорнобиль. Тризна» (1993) – реквієм за зруйнованою культурою Полісся, сценарій писала Ліна Костенко, музика Шостаковича. «Чорнобиль. Післямова» (1996) – десята річниця, музика Шнітке, Сильвестрова і Губайдуліної. Останній – «Чорнобиль. Музей неминучості» (2005).
За ці роки загинули троє членів знімальної групи – від променевої хвороби та хімічного отруєння. Син Сергієнка Олексій, теж режисер, у дитинстві прав руками радіоактивний одяг батька. Помер молодим у 2013 році.
Роллан Сергієнко пережив сина на сім років. Помер 4 грудня 2020 року – рівно в ту саму дату.
Колесо огляду в покинутій Припʼяті
Джерела
– Сергієнко Роллан Петрович – Вікіпедія
– Проєкт «Колокол Чернобыля» – Музей ЦСДФ
– Режиссёр фильмов о Чернобыле рассказал, о чём все молчали – МК (2019)
– Лауреати Шевченківської премії – Комітет з Національної премії
– Режисер Роллан Сергієнко – my-kiev.com
– Пішов з життя Роллан Сергієнко – Детектор Медіа (2020)
– Bells of Chernobyl – Film Fest Gent
– «Відкрий себе» – Docudays UA 2019
– Kolokol Chernobylya – IMDB
– Заборонені українські фільми – Obozrevatel
Світлини: Wikimedia Commons (CC0, CC BY-SA 2.0), Музей ЦСДФ
«Наш Сновськ» / «Місцеві Медіа»
P.S. Шановні читачі, якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Сновська чи будь-яких населених пунктів нашої громади – надсилайте їх на наш Telegram-бот: https://t.me/mmedia_addnews_bot. Залишайте короткий опис і приблизну дату зйомки. Публікуватимемо й нагадуватимемо про історію рідного краю.