Сновський дворик, приблизно 1909 рік. Трирічний хлопчик тримає біля підборіддя скрипку, зроблену з фанери дідом-ковалем. Він навчився співати раніше, ніж говорити. У чотири роки він уже грає у батьковому оркестрі, у шість – на єврейських весіллях із клезмерськими музикантами, у сім – тапером у сновському кінотеатрі, супроводжує німі фільми. Звати його Натан Рахлін. Через сорок років західна критика назве його «Моцартом диригування», а у 1948-му йому дадуть Народного артиста СРСР – найвище музичне звання імперії. Але все почалося тут, на станції Сновськ, з фанерної скрипки і батькового аматорського оркестру.
Народився Натан Григорович Рахлін 10 січня 1906 року за новим стилем (28 грудня 1905 за старим) на станції Сновськ Городнянського повіту Чернігівської губернії – тодішньому вузлі Лібаво-Роменської залізниці. Родина була єврейською, бідною і надзвичайно музикальною. Дід – коваль у Сновську, у нього було пʼять синів і пʼять доньок, усі співали й грали на інструментах. Батько Григорій ще у двадцять років поїхав до Варшави, закінчив філармонійне військово-капельмейстерське училище, повернувся на Сновськ і зібрав тут аматорський оркестр. Натан усе життя вважав батька своїм головним учителем.
Як виглядав Сновськ 1906 року? Вузлова залізнична станція, заснована 1874-го, з ремісничо-єврейською третиною населення, клезмерськими музикантами на єврейських весіллях, кузнями, дрібною торгівлею. Саме в цьому середовищі маленький Натан і почав музикувати. З семи – тапер. Підлітком грав на трубі в оркестрі Першого Кінного корпусу Григорія Котовського, потім у духовому оркестрі Київської вищої військової школи. До Києва пішов з дому приблизно шістнадцятирічним.
1923–1927 – Київська консерваторія, клас скрипки у професора Давида Бертьє. 1927–1930 – Вищий музично-драматичний інститут імені Лисенка, диригентський клас Олександра Орлова. 1931–1935 – заочна аспірантура з теорії та композиції у Максиміліана Штейнберга в Ленінграді. Грав на скрипці, трубі й тромбоні – рідкісна для диригента широта, наслідок того, що в Сновську Натан мусив перебирати все, що тримав у руках батьків оркестр.
Карʼєра пішла по висхідній. 1932-го – головний диригент оркестру Харківського радіокомітету, 1935-го – Донецький симфонічний, 1937-го – Державний симфонічний оркестр УРСР у Києві. Цю посаду він триматиме з короткою перервою на війну до 1962 року, загалом двадцять пʼять років. На час евакуації 1941–1945 років його підвищать до керівника Держсимфонічного оркестру СРСР у Москві – найпрестижнішого симфонічного колективу імперії. Фронтові концерти, виступи для госпіталів, робота у тилу.
1948 – Народний артист СРСР. 1952 – Сталінська премія другого ступеня. Записи на фірмі «Мелодія»: цикл симфоній Бетховена, Брамс, Малер, Чайковський, Дворжак, Лятошинський, Косенко, Майборода. Західна критика давала йому прізвисько «Моцарт диригування».
1957 рік. У Києві відбувається премʼєра Одинадцятої симфонії Дмитра Шостаковича «1905 рік». Шостакович сам приїздить на репетиції. Київська публіка сприймає музику через подвійне дно – формально про криваву неділю 1905-го, а насправді про зовсім недавні радянські репресії. За диригентським пультом – Рахлін. Через пʼять років його мовчки звільнять із Державного симфонічного оркестру УРСР. Офіційна причина у відкритих джерелах не формулюється, контекст реконструюється: хрущовська кадрова чистка початку 1960-х з національним присмаком. Кілька років Рахлін житиме в Києві без постійного оркестру, гастролюватиме, викладатиме в консерваторії.
1966-го Казань запросить його створити з нуля Державний симфонічний оркестр Татарської АРСР. Рахлін відбере музикантів, сформує репертуар і очолить колектив до кінця життя. Паралельно – професор Казанської консерваторії. У Києві (з 1938-го до 1966-го) і в Казані (з 1967-го) він виховає ціле покоління диригентів.
Сучасники описували його дуже конкретно. Руки маленькі, але надзвичайно виразні – казав один із казанських учнів, Вадим Венедиктов: «Хотілося разом із ним дихати». На репетиціях Рахлін майже не говорив – усе передавав жестом. Вважав, що професія диригента не в тому, щоб читати оркестру лекції, а в тому, щоб оркестр і зал дихали в один такт.
Один із його улюблених прийомів навчання – перевірка напамʼять. Венедиктов якось у класі демонстративно відсунув партитуру Моцарта, мовляв, знаю. Рахлін відреагував спокійно: «Напамʼять – це коли ти можеш написати по памʼяті всі голоси партитури». Інший його учень, Олег Андреєв, згадував, як Рахлін у лікарняній палаті брав гітару і показував Шосту Чайковського акорд за акордом, розбираючи партитуру по памʼяті.
Грав на всіх оркестрових інструментах сам – рідкість навіть серед топ-диригентів. Це був прямий спадок сновського старту.
Помер Натан Рахлін 28 червня 1979 року в Казані. Прах перевезли до Києва – похований на Байковому цвинтарі.
У Сновську його імені – міська музична школа. Постановою Кабінету Міністрів України №608 від 1997 року тодішній Щорській дитячій музичній школі присвоїли імʼя Натана Рахліна. Після декомунізації 2016 року, коли місто повернуло собі історичну назву, школа стала Сновською музичною школою імені Н. Г. Рахліна. А в лютому 2024 року 37-ма сесія Чернігівської міськради перейменувала одну з вулиць Пʼятих Кутів Чернігова на вулицю Натана Рахліна – через сто вісімнадцять років після того, як на станції Сновськ народився трирічний хлопчик із фанерною скрипкою.
Джерела
Рахлін Натан Григорович – Вікіпедія – https://uk.wikipedia.org/wiki/Рахлін_Натан_Григорович
Натан Рахлін: видатний диригент ХХ століття – mus.art.co.ua – http://mus.art.co.ua/vydatnyj-dyryhent-hh-stolittya/
Натан Рахлін: Браво, Маестро! – mus.art.co.ua – https://mus.art.co.ua/natan-rahlin-bravo-maestro/
Диригент Натан Рахлін: музичний геній з Чернігівщини – 0462.ua – https://www.0462.ua/news/3778700/dirigent-natan-rahlin-muzicnij-genij-z-cernigivsini
Сновська мистецька школа імені Н. Г. Рахліна – https://snovmr.gov.ua
Постанова Кабінету Міністрів України №608 від 1997 року про присвоєння імен закладам культури
Світлини: Wikimedia Commons (будівля Національної філармонії України – Jorge Franganillo, CC BY 2.0; портрет 1938 – public domain, «Вечерняя Москва»; диригент за пультом, Харків 1969 – Григорій Ганзбург, CC BY-SA 4.0; вокзал Сновська – Хвагін Сергій, CC BY-SA 3.0; Держсимфонічний оркестр Татарстану – Уряд Татарстану, CC BY 4.0)
P.S. Якщо у вашому родинному архіві збереглися старі світлини Сновська, станції, музичної школи чи родини Рахлінів – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наш Сновськ» / «Місцеві медіа»