Людина, яка зберегла пам’ять Чернігівщини: Григорій Милорадович і козацький архів із Нових Боровичів

У старому маєтку Милорадовичів у Нових Боровичах на Сновщині лежали папери, за якими сьогодні вивчають усю Гетьманщину. Листи, судові акти, гетьманські універсали, господарські книги козацької старшини – Полуботків, Туманських, Скоропадських, Лашкевичів. Усе це родина успадкувала разом із маєтками. А один із Милорадовичів перетворив ці папери на історію.

Григорій Милорадович народився 6 жовтня 1839 року в Чернігові. Рід його, козацько-старшинський, вів початок від сербських переселенців, які прийшли на Гетьманщину ще за Петра I та вкоренилися на Лівобережжі. Мати походила з відомого роду Туманських.

Шлях йому випав традиційний для дворянського сина. Пажеський корпус у Петербурзі, потім військова служба, офіцерські доручення при штабі Київського військового округу, участь у російсько-турецькій війні 1877–1878 років. Дослужився до генерал-лейтенанта.

Але справжньою його пристрастю була не служба, а минуле рідного краю.

Зв’язок Милорадовичів зі Сновщиною тягнеться з кінця XVIII століття, коли рід став власником Нових Боровичів. До них селом володіли Дуніни-Борковські, а потім чернігівський полковник і наказний гетьман Павло Полуботок – той самий, що дістав на ці землі царську грамоту 1708 року й помер у Петропавлівській фортеці, не скорившись Петру I. Кожен власник лишав по собі папери – і всі вони осідали в родинному архіві Нових Боровичів.

У 1862–1865 роках Григорій Милорадович служив мировим посередником у Городнянському повіті, до якого тоді належали Нові Боровичі. Так він добре знав ці місця не з чуток.

Саме новоборовицький спадок зробив із нього історика. Маючи під рукою документи, яких більше не було ніде, він почав їх упорядковувати й видавати.

1890 року Милорадовича обрали чернігівським губернським маршалком дворянства. А шість років по тому він став співзасновником і першим головою Чернігівської губернської вченої архівної комісії – установи, яка рятувала від загибелі старі документи цілої губернії.

Під його орудою впорядкували архів дворянського зібрання. Сам він видав десятки праць з історії та генеалогії Лівобережжя. Головна – двотомна «Родословная книга черниговского дворянства», довідник, без якого й досі не обходиться жоден дослідник козацько-старшинських родів. У ній він звів воєдино родоводи сотень чернігівських родин, що походили від козацької старшини. Багато хто на Чернігівщині й сьогодні відстежує своє коріння саме за цією книгою.

Окремо він повертав у науку документи зі свого архіву. Видав «Книгу пожитків чернігівського полковника Павла Полуботка», «Акти фамілії Полуботок», матеріали з історії Південної Русі. Друкувався в «Киевской старине» – головному українському історичному часописі тієї доби. А зібрану бібліотеку – близько шістнадцяти тисяч книг – передав Чернігову.

Його цінували в наукових колах. Милорадович був членом Історичного товариства Нестора-літописця, Російського генеалогічного товариства, церковно-археологічних об’єднань. Рецензенти за життя відгукувалися про його праці схвально – випадок нечастий для дослідника-аматора, який не мав фахової історичної освіти, лише родинні папери, упертість і любов до краю.

Доля його архіву виявилася гіркою. На початку 1930-х років зібрання Милорадовичів описав історик Павло Федоренко – копії царських грамот і гетьманських універсалів, фінансові документи, листи, службові формуляри. А під час Другої світової війни архів загинув. Сьогодні в Чернігівському історичному музеї зберігаються лише розрізнені документи, пов’язані з родиною.

Сам Григорій Милорадович помер 1905 року. Його поховали в родинному склепі Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові.

Є щось символічне в тому, що людина, яка все життя рятувала пам’ять, не змогла врятувати власний архів. Папери, що пережили козацьку добу, згоріли у вогні XX століття.

А Нові Боровичі, звідки походив той унікальний архів, і нині на лінії вогню. Російські удари руйнують село, як колись війна знищила зібрання Милорадовича. Пам’ять і далі доводиться відвойовувати – і це, мабуть, найкраща причина не забувати імен тих, хто колись її збирав.

Джерела:

Вікіпедія; Енциклопедія Сучасної України; альманах «Грані»; Національна історична бібліотека України.

Світлини: портрет Григорія Милорадовича, Спаський собор, Троїцько-Іллінський монастир, річка Снов, Нові Боровичі – Wikimedia Commons.

P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Нових Боровичів чи інших сіл Сновщини – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot