Уже понад три століття переказують легенду про барильце золота, що нібито лежить десь у лондонському банку й чекає на українців. Поклав його туди, якщо вірити переказам, наказний гетьман Павло Полуботок – людина, чиї маєтки сягали й нашої Сновщини. Село Нові Боровичі над Сновом він отримав від самого Петра I – того самого царя, який згодом замкне непокірного гетьмана в Петропавлівській фортеці.
Народився Павло Полуботок близько 1660 року в заможній козацько-старшинській родині. Рід його був давній і впливовий, тож і кар’єра складалася впевнено: 1705 року він став чернігівським полковником і обіймав цю посаду майже два десятиліття. Полуботок належав до тих, хто пам’ятав ще часи Руїни й добре знав ціну хисткій козацькій автономії.
Доба, на яку випала його зрілість, була непростою. Після поразки Мазепи під Полтавою 1709 року Петро I дедалі менше довіряв українській старшині й крок за кроком урізав права Гетьманщини. Кожен новий гетьман отримував усе менше реальної влади, а нагляд із Петербурга ставав усе пильнішим. Саме в цих умовах Полуботкові й випаде стати на прю за козацькі вольності.
Серед його володінь було й село Нові Боровичі, що й нині стоїть на правому березі Снову за два десятки кілометрів від Сновська. Згідно з жалуваною грамотою Петра I від 25 грудня 1708 року, село передали чернігівському полковникові Полуботку – як одному з найбільших землевласників краю. Так доля гетьмана сплелася зі Сновщиною: тутешні землі годували його родину, а ім’я Полуботків закарбувалося в історії цих сіл на сторіччя вперед.
1722 року, після смерті гетьмана Івана Скоропадського, козацька старшина обрала Полуботка наказним гетьманом. Та Петербург не поспішав затверджувати його повноваження: цар уже запровадив Малоросійську колегію, яка перебирала владу в Гетьманщині на себе. Полуботок став на захист давніх прав. Він домігся, щоб старшина подала цареві Коломацькі чолобитні з вимогою повернути Україні самоврядування й скасувати колегію.
Для Петра I це було вже занадто. Гетьмана викликали до столиці, а 10 листопада 1723 року разом зі старшиною кинули до казематів Петропавлівської фортеці.
У фортеці Полуботок зазнав численних допитів і тортур, але своїх переконань не зрікся. 29 грудня 1724 року, близько третьої пополудні, він помер у в’язниці, так і не діждавшись суду. До останнього подиху він лишався символом козацької непокори – людиною, яка обрала каземат, а не зраду власних принципів.
Образ незламного гетьмана згодом обріс легендами. В «Історії Русів» – знаменитому творі, що оспівував козацьку волю, – Полуботкові приписали гнівну промову, яку він нібито кинув цареві просто в обличчя, обстоюючи права України. Дослідники вважають ту промову радше літературною, ніж справжньою, та вона добре передає те, чим гетьман став для нащадків, – уособленням людської гідності перед чужою силою.
А далі починається найзагадковіша сторінка цієї історії. За переказами, ще 1720 року син гетьмана Яків за батьковим розпорядженням поклав до лондонського банку барильце золота – під відсотки, із заповітом повернути гроші Україні, коли та стане вільною. За три століття легендарна сума в переказах розрослася до фантастичних мільярдів.
На початку XX століття легенда спалахнула з новою силою. 1908 року в Стародубі зібралися сотні людей, які вважали себе нащадками гетьмана, – вони всерйоз обговорювали, як повернути родинне золото з Англії. Та нічого з того не вийшло. Жодного документального підтвердження «золота Полуботка» так і немає, а банківські службовці незмінно ігнорують усі запити. І все ж легенда живе – надто промовистий її задум: гетьман, який вірив, що Україна колись таки звільниться.
Сьогодні Нові Боровичі – село над Сновом, де живе близько тисячі людей. А колись ці землі належали гетьманові, чиє ім’я стало синонімом нескореності, а золото вже три століття будоражить уяву шукачів скарбів. Історія Полуботка – це не про барильце в банку. Це про людину, яка не зрадила свого краю навіть під тортурами.
Джерела: Вікіпедія («Полуботок Павло Леонтійович», «Золото Полуботка»); Енциклопедія Сучасної України; ukrssr.com.ua (грамота 1708); Український інститут національної пам’яті. Світлини – з відкритих джерел (Вікісховище).
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Нових Боровичів чи інших сіл Сновщини – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot