Восени 1656 року, коли ще точилася Визвольна війна, Богдан Хмельницький підписав універсал. Кількома рукописними рядками гетьман передавав у власність три села над Сновом – Жовідь, Гірськ і Клюси. Сьогодні всі три належать до Сновської громади на Корюківщині. А тоді вони дісталися козакові, чиє прізвище носитиме старшинський рід наступні два століття, – Лаврентію Борозні.
Борозни (у частині документів – Бороздни) походили з української шляхти. Родоначальником роду вважають Івана Борозну, і один із його синів, Осип, за Хмельниччини пристав до козацького війська. Батькова служба відкрила синові дорогу до маєтностей: грамоту на села від гетьмана отримав саме Осипів син Лаврентій.
Це була звична для тих років історія. Козацька старшина здобувала землю не в спадок від дідів, а за службу – шаблею та присутністю в потрібний час поруч із гетьманом.
Гетьманський універсал у ті часи діяв не так, як сучасний документ на власність. Кожен новий володар булави мусив підтверджувати надання свого попередника – без цього маєток можна було втратити разом зі зміною влади в Чигирині чи Батурині. Грамоту Лаврентія Борозни по черзі підтверджували Іван Виговський, Іван Самойлович та Іван Мазепа.
За цими трьома підписами стоїть уся неспокійна доба Руїни: гетьмани змінювали одне одного, ішли війни й перевороти, а рядок про Жовідь, Гірськ і Клюси щоразу переписували наново.
Останнім грамоту Борозни підтвердив Іван Мазепа – гетьман, за якого козацька старшина остаточно перетворилася на земельну верхівку Гетьманщини. Для родини це означало міцний ґрунт під ногами на кілька поколінь уперед.
Сам Лаврентій робив типову старшинську кар’єру. 1673 року він значиться військовим товаришем Стародубського полку, а 1695-го – знаменним товаришем Війська Запорозького. Сини піднялися ще вище: Іван став значковим товаришем полку, згодом полковим сотником, Максим урядував мглинським сотником.
Далі рід ішов угору вже без сторонньої допомоги. Борозни дали Гетьманщині бунчукових товаришів, генерального бунчужного, генерального суддю – і протрималися серед старшинської знаті майже до кінця XIX століття. А починалося все з тих трьох сіл над Сновом.
Жовідь і сьогодні стоїть на невеликій річці Мостище, притоці Снову. Поряд – Клюси та Гірськ, ті самі села з гетьманської грамоти. Двісті років вони переходили від одного Борозни до іншого, поки не скінчилася й сама Гетьманщина, і рід, що з них виріс.
Найгіркіше цю тяглість відчуваєш саме на Гірську. Село, яке козацький універсал 1656 року зробив приватним володінням, у наші дні опинилося на лінії російських обстрілів – його мешканців евакуюють примусово. Аркуш паперу з гетьманським підписом пережив три з половиною століття. Село, яке той аркуш колись описав, воює за право дожити до наступного.
Джерела:
Бороздни, рід – Енциклопедія історії України, resource.history.org.ua
Жовідь – Вікіпедія, uk.wikipedia.org/wiki/Жовідь
Клюси (Корюківський район) – Вікіпедія
Універсал Богдана Хмельницького 1656 року – Чернігівський обласний історичний музей ім. В. В. Тарновського, choim.org
Публікації про евакуацію та обстріли Гірська – nashsnovsk.mmedia.com.ua
Світлини: з фондів Вікісховища (Wikimedia Commons) та відкритих джерел.
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Жовіді, Клюсів чи Гірська – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наш Сновськ» / «Місцеві медіа»