Анастасія Крот: «Інколи питаю себе: ну звідки в тобі ті сили, щоб стільки стояти на кухні і все те пекти, варити, смажити? І сама собі відповідаю: бо люблю цю справу!»

У ній дуже органічно поєднані самовідданість, наполегливість, енергійність. А ще – доброта та емпатія. Від початку повномасштабного вторгнення вона не лише в найрізноманітніший спосіб допомагає нашим військовим, але й підтримує родини, які опинилися в складних життєвих обставинах. А якщо зважити не те, що вдома на неї чекає одразу троє дітей, а двоє з них маленькі, то здивування і захоплення цією жінкою стають безмежними. До війни Анастасія займалася випічкою тортів на замовлення, а зараз ця пристрасть стала основою для багатьох її нинішніх доброчинних ініціатив.

Про себе і родину

• Народилася я в Латвії, у Ризі,- говорить Анастасія. – Але мешкала наша родина в селищі міського типу Саласпілс. Мій батько родом зі Сновська. Саме так я й опинилася в цьому місті.

– Чому ви вирішили приїхати сюди?

• Прибалтійські республіки (Латвія, Естонія та Литва) були серед перших, хто заявив про намір вийти зі складу Радянського Союзу та проголосили незалежність. У Латвії тоді було неспокійно. Були сутички. Багато акцій протесту та непокори. Були навіть зіткнення і полеглі. У республіці ввели військовий стан. Багато хто втратив роботу, в тому числі й мої батьки. У Сновську (тоді це було місто Щорс) мешкала моя бабуся – мати батька. Вона хворіла і їй було важко самій, тому тато вирішив повернутися на батьківщину. Так наша родина опинилася в тепер уже найріднішому для мене Сновську. На той час я навчалася в п’ятому класі.

• Отже, ви вже вдруге за своє життя стикаєтеся з військовим станом?

• Так. Пам’ятаю, ми з братом тоді півроку не ходили до школи, оскільки в місті було неспокійно. По центральним дорогам іноді їздили танки. Тато розповідав нам про переїзд і описував наше нове місто. Він пояснював українські слова, наприклад, що зонтик – це парасолька і ми сміялись з незнайомих слів.

• Яким було ваше дитинство в Латвії? Чи хотіли б повернутися туди?

• Ні, точно в Латвію не повернулася б, хоча, думаю, мала б право там мешкати. Багато хто запитує мене, чому я залишаюся тут, де бувають обстріли, де страшно і небезпечно. Кажуть, що я могла б повернутися до Латвії. Але я не хочу. Максимум, на що можу погодитись,– на екскурсію, щоб походити рідними вулицями і згадати дитинство. Мій рідний дім – це Сновськ. Я люблю нашу річку, нашу вулицю, своїх сусідів. У нас дуже дружна вулиця. І я не хочу нікуди звідси їхати.

Заміж я вийшла в 19 років. Тоді планувала переїхати до Санкт-Петербурга, де жила бабуся по маминій лінії, але зустріла свого чоловіка. Закохалася, і все. Так я залишилася тут. І тішуся від того, що нікуди не переїхала і дуже вчасно закохалася (усміхається).

• Ви завжди розмовляли українською мовою?

• Раніше розмовляла російською. Є такий гріх (сміється). Але після лютого 2022-го перейшла на українську. Зараз мені навіть легше спілкуватися українською. І приємніше.

• У вас троє дітей?

• Так, троє. Це – як діагноз (сміється). Найменшій донці два роки, сину – сім, а старшій – двадцять.

• Ви народили доньку під час повномасштабної війни?

• Так. Коли почалася війна, я пішла в декретну відпустку 8 березня. Дуже хвилювалася, щоб не народжувати в окупації, але, на щастя, донька з’явилася на світ четвертого травня, вже після звільнення нашого регіону від російських загарбників.

• Розкажіть про вашу старшу доньку. Вона гарно співає, де зараз працює чи навчається?

• Так, моя старша донька Кристина дуже гарно співає. Закінчила Чернігівський фаховий музичний коледж, відділ естрадного вокалу. Потім вступила до Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва на відділення естрадного вокалу. Вчиться і паралельно працює викладачем з вокалу та вокалісткою в Чернігівському міському Палаці культури.

• До повномасштабного вторгнення я бачила, як ви виступали разом. Співали дуетом?

• Так, ми це робили просто для задоволення. Раніше я навчалася в музичній школі, грала на фортепіано, але через проблеми зі здоров’ям закінчила тільки п’ять років навчання.

• Що для вас означає музика?

• Я дуже люблю музику, вона, як на мене, має цілющі властивості. На собі відчуваю це. В окупації ми грали на гітарі, співала пісні у темряві – це дуже допомагало пережити важкі моменти. Музика є сенсом життя для мене і нашої сім’ї.

• Ваша донька дуже талановита. Як ви її підтримуєте?

• Моя донька справжня зірка. І талановита в багатьох речах. У неї виходить все. Вона чудово співає, в’яже, ліпить фігурки з глини, робить неймовірні макіяжі та малює. Підтримувати її у всіх її починаннях – це моя місія, це те, що має робити кожна мама для своєї дитини. Кристина завжди пробує щось нове, і я неодмінно маю бути поруч, щоб допомогти і підтримати.

• Ваша донька брала участь у конкурсах?

• Так, вона брала участь у проєкті “Яскраві діти України”, її навіть показували по телевізору. Зараз вона більше займається викладанням.

• Як вам вдається все встигати?

• Ми просто підтримуємо одне одного. Можемо в одну мить зібратися і всі разом поїхати або на конкурс, або на якийсь інший захід . Навіть наш наймолодший син завжди з нами – він справжній закулісний хлопака і завжди поруч. Наша сім’я – це така маленька злагоджена команда, яка завжди разом.

• А як би ви описали свою доньку?

• Вона – справжня. Це творча і талановита людина, яка робить все з великою любов’ю та щирістю. Кристина надихає мене щодня, і я дуже пишаюся її досягненнями. Музика, творчість і наша сім’я – це те, що робить наше життя повним і щасливим.

• А чоловік?

• Мій чоловік Ярослав – директор школи та вчитель математики. Він – моя підтримка в усьому.

Про важливі та улюблені справи

• Чим найбільше любите займатися?

• Дуже люблю готувати, особливо кондитерські вироби. Кулінарія – це моє все, і я давно мрію відкрити в місті дитяче кафе. Але наразі цей проєкт відкладається до кращих часів, бо займаюся волонтерством. Це те, що зараз у мене займає найбільше часу. Навіть кулінарія відійшла десь на другий план. Проте іноді, щоб не вигоріти, знайти якусь віддушину, впіймати, як кажуть, дзен, я готую. Готую для душі.

А ще я почала малювати – розмальовую гільзи та шкатулки. Нещодавно мої роботи поїхали як подарунок до Німеччини. Ну і звісно на продаж для закупівлі необхідного для військових.

• До війни ви робили дуже гарні торти на замовлення. Десь навчалися цьому?

• Ні, я самоучка, до всього прийшла сама. Хоча маю п’ятий розряд кухаря, який отримала, коли працювала кухарем у лікарні. Торти – це було моє хобі. Нещодавно я здобула спеціальність технолога, молодший бакалавр.

• Ви маєте стосунок до “Майстрів Сновщини”?

• Так, я є членом творчої команди “Майстрів Сновщини”. Ми представляємо свою громаду на різних виставках. Кожен у нашій команді має свою сферу. От я конкретно відповідальна за пряники. Ми підтримуємо один одного, дуже міцна команда в нас. Я сама роблю розпис пряників. Ми проводимо безкоштовні майстер-класи для дітей, щоб відволікти їх від подій, що відбуваються. Наприклад, на Пасху ми з дітками виготовляли віночки, а на Новий рік – пряникові композиції.

• Ваші заняття приносять вам задоволення?

• Так, величезне. Творчість і кулінарія допомагають мені зберігати баланс у житті. Це моє натхнення і спосіб відпочити душею.

• Ваші торти – справжні шедеври. Звідки ви берете ідеї?

• Часто замовники самі говорять, що саме вони хочуть, але найліпше, коли мені дають свободу творчості. Тоді я повністю занурююсь у процес: не сплю, уявляю, як це буде виглядати, і це мене дуже надихає. А коли щось виходить, я ходжу і постійно заглядаю в холодильник, співаючи “We Are The Champions” (сміється)

• Яке найбільше замовлення у вас було?

• Найбільше замовлення – весільний торт на 15 кілограмів.

• Ого, чималенький. А скільки часу зайняло його виготовлення?

• Лише підготовка – близько тижня. Все залежить від складності декору.

• А свій перший торт пам’ятаєте? Для кого його робили?

• Так, звісно, пам’ятаю. Для свого чоловіка робила. Тоді пообіцяла подрузі, що якщо зроблю торт у вигляді човна для свого чоловіка, то викладу його в Інтернет і дам оголошення про те, що роблю торти на замовлення. І я зробила цей човен. І оголошення опублікувала. Після цього пішли замовлення. За місяць я вже мала близько вже 40 замовлень. Багато моїх робіт поїхало за кордон – до Канади, Франції, Німеччини.

• Кажуть, ваші торти отримували навіть українські зірки?

• Так, я є фанаткою гурту “Антитіла” і щороку буваю на їхніх концертах. Домовляюся з ними, вони мене зустрічають, і я дарую їм завжди щось тематичне. Щоразу це щось особливе. Вони багато разів куштували мої солодощі.

Також я робила торт для гурту HARDKISS, спеціально підібраний для Юлії Саніної, яка була дуже рада такому подарунку. Ще я робила подарункові торти для Світлани Тарабарової, а також для гуртів “Табула раса” та “Біла вежа”.

Згадавши про слова Анастасії про навчання на технолога, вирішила розпитати про це у Ольги Кравченко, вчительки української мови та кураторки в Вищому професійному училищі лісового господарства. Власне, у ньому Анастсія Крот і здобула спеціальну освіту.

• Я познайомилася з Настею ще до того, як вона стала моєю студенткою, – говорить пані Ольга. – Раніше, пам’ятаю, коли питали: «Чий це торт?», я часто чула відповідь: «Це Настя Крот пекла». Для Сновська вона – легенда. І не тільки для нього. Її торти дійсно вишукані, дуже гарно прикрашені.

• А як вона стала вашою студенткою?

• Спочатку вона навчалася просто в групі кухарів. Потім прийшла до нас навчатися на технолога. Вона пояснювала, що працює, і могла відвідувати заняття час від часу. Я погодилася і сказала, що все буде з цим гаразд. Одного разу вона підійшла до мене і сказала: “Ольга Анатоліївна, я вагітна”. Я привітала її і запевнила, що ми вирішимо всі питання з викладачами.

• Яка вона як студентка?

• Старанна і відповідальна. Та вона в усьому така. Настя дуже старалася, вкладала свою душу в навчання настільки, наскільки могла. Вона завжди казала: “Я зроблю те, що можу”. Її великий досвід кухаря був дуже корисний.

• Як ви співпрацювали під час війни?

• Коли почалася війна, я писала в групу студентів, запитувала, кому потрібна допомога. Настя одразу відгукнулася і сказала, що допоможе всім, чим зможе. Одного разу я зайшла до неї і ми розговорилися. Вона розповіла, скільки всього робить. Я була вражена її енергією і самовідданістю. Вагітна, з маленькою дитиною, вона знаходила час і ресурси допомагати іншим. Такої саможертовної людини я ще не зустрічала. Після народження Лізоньки ми її привітали, і вона була дуже вдячна. Я запропонувала свою допомогу з автоклавом, і ми почали разом робити консервацію для військових. Вона дуже відкрита, щира і чиста душею.

• Ніколи не питали в неї, як вона все встигає?

• Питала (сміється). У неї все просто. Вона вміє поєднувати все, що робить. Дуже динамічна і організована. Я не знаю, як їй це вдається, але вона завжди знаходить час і ресурси для всіх своїх завдань. Має багато друзів. Вміє знаходити необхідне.

Сама постійно дивуюся, як вона встигає все робити з маленькими дітьми на руках. Її талант поєднувати все в єдине ціле – це те, що робить її особливою.

Війна і волонтерство

• Настю, а ви можете згадати свій день 24 лютого 2022 року?

• Не найприємніший день у моєму житті (глибоко зітхає). За планом у мене був повний день роботи з зефірними трояндами – я повинна була робити букети. Прокинулася о 4 ранку, заварила каву і… почула перші вибухи. Стало зрозуміло – щось не так. Прочитала новини – війна. Я була вагітна на сьомому місяці, у мене почалася паніка.

Перша думка була про старшу доньку в Чернігові. Спочатку просто плакала, потім оговталась, взяла себе в руки. Букети потрібно було доробити, оскільки один з них потрібно було віддати в Чернігові, його жінка замовила на день народження своєї мами. Вона так і сказала, що повинна привітати маму, незважаючи ні на що. Завершила роботу, передала замовлення. Гроші за них – це було все, що ми мали. Потім ми поїхали в Чернігів забрати доньку.

• Чи думали ви виїжджати звідси тоді?

• Ні. Я думала, що все швидко закінчиться. Важко було повірити в те, що відбувається. Їхати далеко не було варіантом, оскільки термін вагітності вже був великий. Було і страшно, і важко, і незрозуміло. Старша донька нас трохи рятувала – вона постійно співала пісні, що діяло як заспокійливе для нас усіх.

• Ви почали волонтерити ще коли були вагітною?

• Волонтерство моє розпочалося задовго до повномаштабного вторгнення. Допомагала діткам переселенцям та сиротам. А вже з 2022 року допомога набрала більших обертів. Спочатку ділилася тим, що мала сама. Пам’ятаю, робила прикраси для тортів з того, що залишалося, бо мамочки все одно хотіли створити свято для своїх дітей. За це грошей я не брала – просто робила те, що могла. Взамін мені приносили щось корисне: чи сир, чи інші продукти.

Був випадок, коли одна дівчина шукала торт, а у мене були заморожені два тістечка і навіть дзеркальна глазурь. Тож вийшло зробити десерт. Навіть коробочки залишилися, тож вдалося створити повну комплекцію десерту і зробити свято для маленької дитини.

Я ділилася консервацією, допомагала людям адаптуватися в умовах війни. Дехто був в паніці і не міг зрозуміти, де взяти необхідні речі. Почала передавати дитяче харчування тим, хто його потребував. Наприклад, коли місцевий волонтер Денис привозив дитяче харчування, я брала його і розподіляла серед тих, кому це було вкрай потрібне. Про себе я не думала.

Пам’ятаю, як подруги підняли мій рюкзак і побачили, наскільки він важкий. Вони дуже насварили мене і викликали чоловіка. Уявіть, я вагітна з великим животом і з важким рюкзаком, наповненим дитячим харчуванням.

В основному я ділилася тим, що мала. Ось так і почалося моє волонтерство.

• Що ще з того періоду запам’ятали?

• Та багато всякого було. Якось допомагала багатодітній сім’ї з Києва, яка опинилася поруч. Ділилася з ними консервацією і підказувала, де можна знайти допомогу. Також у мене був сусід, якому я теж давала свої закрутки. Коли ми вийшли з окупації і з’явилися перші продукти, вони взяли шефство наді мною. Я була вагітною з великим животиком і не могла стояти в чергах. Вони завжди дзвонили, якщо щось з’явилося, наприклад, цибулька, запитували, чи купити мені. Перша сіль, перша цибуля у мене з’явилися завдяки їм. Бувало, заходила в АТБ купити щось, і там з’являлися перші продукти. Сусід, багатодітний батько, бачив мене і казав: “Якщо у вас сумка важка, я вас проведу”. Два чоловіки взяли шефство наді мною і допомагали мені у важкі моменти.

Таким чином, я змогла продовжувати допомагати іншим і виконувати свої обов’язки, навіть перебуваючи в складних обставинах.

А ще до Сновська переїхала Сашенька, подруга моєї Кристини. Вони познайомилися в Інтернеті. Виявилося, що вона – переселенка з Харкова, з Харківської області. Вона піаністка, а її батьки – музиканти. Сашенька переїхала до нашого міста, де жила її бабуся. Вона мала молодшого братика. Я їм допомагала, і так моя донька знайшла собі подругу. Зараз вони повернулися до Харківської області, Саша продовжує навчання там. Кристина продовжує спілкуватися з нею.

• Були ще люди, яким ви допомагали?

• Так, я згадала ще одну історію. Були люди з Оріхова, з якими я ближче познайомилася. Це були два брати, вже немолоді. Вони виїхали, коли в Оріхові стало дуже небезпечно. Вже тут вони дізналися, що в одного з братів від хати лишилися руїни. Донька одного з них у Чернігові теж втратила квартиру. Тут вони знайшли роботу. Я їм допомагала.

Пізніше вже почалося моє справжнє волонтерство. Почалися збори. Перший збір я організувала на тепловізор для вчителя, колеги мого чоловіка.

Тож почала з тепловізора: оголосила збір, продавала смаколики, і досить швидко зібрала необхідну суму. Люди відгукнулися, і я зрозуміла, що треба продовжувати.

• А як ви приєдналися до ГО “Патріоти Сновщини”?

• Після збору на тепловізор мене запросив Денис, у якого я брала гуманітарну допомогу для інших. Спочатку ми не були офіційною організацією, але з часом зрозуміли, що потрібно усе перевести в офіційні рамки. І я скажу, так працювати набагато легше. Довіри у людей більше. І більше допомоги можна залучати, якщо все робити через офіційні запити. Тепер я веду нашу сторінку “Патріоти Сновщини” в соцмережах роблю запити і шукаю допомогу.

• Чим ви ще займаєтеся зараз?

• Зараз у нас є волонтери, які допомагають нам готовими сублімованими обідами. «Сновські павучки» зі всіх сіл допомагають з маскувальними сітками та кікіморами. Волонтери з БФ “Змінюємо майбутнє” роблять окопні свічки, “Кульбабки” шиють антимоскітні сітки, «З нами тепло» в’яжуть та шиють теплі речі, роблять кікімори. Ми збираємо кошти на ремонт, купівлю автівок, на дрони, пристрої нічного бачення та інше. Збираємо геть на все, що необхідно нашим хлопчикам на передовій.

• Чи завжди вдається отримати відповідь на запит про допомогу?

• Ой, ні. Із 20 запитів відповідають, може, 2-3. Але дуже круто, що зараз є такі організації, які нас підтримують постійно. Серед волонтерів тепер у мене багато друзів.

• Чи є у вас якісь особливі знайомства серед волонтерів?

• Так, перша моя нереально крута знайома волонтерка Наталія Орлова! Зараз в неї благодійний фонд «Північний Янгол». Вона під обстрілами Чернігова допомогала людям. Під час окупації я її підтримувала як могла, перекидала їй свою стипендію, бо в Чернігові була на багато важча ситуація. Потім вже передавала випічку для людей, які втратили свої домівки. Є у мене ще знайома переселенка з Запоріжжі, вона сама пережила всі ці жахіття війни і тепер теж волонтерить. Вона дуже душевна і в неї все виходить. Ми допомагаємо одна одній, і наша співпраця переросла в дружбу. Вона навіть прислала мені французькі парфуми на день народження.

• Які запити ви шукаєте останнім часом?

• Різні. І вони повсякчас змінюються. Останнім часом мені довелося шукати інвалідні візочки. Перші, з ким я почала співпрацювати, були переселенці і люди в складних життєвих ситуаціях. Я шукала для них волонтерів, продуктові набори, допомогу з гігієною і першою необхідністю.

• Як виглядає ваша щоденна робота?

• Зараз я проводжу багато часу на кухні, де постійно кипить робота. Ми готуємо м’ясні обіди та закриваємо консервацію. Це безперервний процес, який триває день і ніч. Спочатку ми починали з консервації в банках, але тепер перейшли на реторт-пакети.

• А що це таке?

• Реторт-пакет – це вид харчової упаковки, виготовлений із ламінату, гнучкого пластику та металевої фольги, що дозволяє пакувати різноманітні харчові продукти. Це альтернатива звичайним консервним банкам. Допомагали мені з цією технологією волонтери із Закарпаття. Проконсультували, де купити все необхідне. Ми повністю готуємо м’ясні обіди, коптимо сало, вакуумуємо продукти і навіть робимо енергетичні батончики. Ось із останнього 500 пакетів каш запакували, скоро все поїде до хлопців.

Випічка, згущене молоко – я вже не знаю, скільки всього я зробила. Намагаюся робити щось, що швидко готується, щоб хлопцям на передовій було легше. Їжа повинна бути готова, бо там ніде і ніколи готувати.

Всі ці продукти виходять з того, що люди дають. Я просто використовую їх для приготування різних страв і відправляю на фронт. Намагаємося забезпечити їх їжею, яка легко готується і готова до вживання.

• Які у вас проблеми зараз?

• Їх завжди вистачає (усміхається). Та наразі є одна, найбільша. Наша організація залишилася без автомобіля, тому ми запустили збір на новий транспорт. Без нього ми не можемо повноцінно працювати, перевозити продукти, сітки, тканину з фабрик для маскувальних сіток. Наш бус завжди був повністю завантажений. На кілька бригад возив все необхідне. Їздив навіть туди, куди важко дістатись. А 19 серпня минулого року ми потрапили під ракетний обстріл у Чернігові біля Драматичного театру. Самі отримали легкі поранення, а бус… А зовсім недавно згоріла друга наша волонтерська машина. Тепер ми без коліс. А вони вкрай потрібні, бо весь час наші автівки робили багато добрих справ і врятували багато життів.

• Як ви справляєтеся з усім цим, маючи двох маленьких дітей?

• Сплю мало. Лягаю спати разом з дітьми. Мій сон триває по 4-5 годин. Прокидаюся о 4-5 ранку, щоб почати роботу.

• Чоловік вас підтримує?

• Ще й як! Без нього я б нічого не змогла. Він – моя опора. Ми працюємо разом: він може різати м’ясо, а я готую зажарки. Він розвозить продукти, а я фасую. У нас колективний підряд (сміється).

Волонтерські подарунки на день народження

• На свій день народження я попросила людей скинутися на автоклав (автоклав— апарат для стерилізації насиченою водяною парою під тиском, – прим. ред) Давно думала про це, але не знала, як сприймуть люди таку ідею. Врешті-решт зрозуміла, що це необхідно для нашої роботи. Раніше ми користувалися автоклавами знайомих або брали їх додому, але завжди боялися, що можемо зламати чужий пристрій. Власний автоклав заощаджує наш час і дозволяє працювати в будь-коли. Щороку, від початку війни, на день народження я збираю кошти на потрібні речі, але не для себе. Минулого року ми збирали гроші на купівлю м’яса та інших необхідних продуктів. Цього року – на автоклав.

• І ви не просите жіночих подарунків?

• Ні, таких подарунків не прошу. Якось зараз не до цього.

• Як у вас відбувається сімейний відпочинок?

• Сімейний відпочинок у нас – явище спонтанне. Планувати нічого не виходить, бо у нас немає жодного спокійного дня. Наприклад, сьогодні день мав бути спокійний, але раптом прийшов ящик сала – і робота почалася. Це постійно трапляється: неочікувані відправки, нові завдання. Замість вихідного дня ми часто гасаємо, щось шукаємо, щось відправляємо.

• Чи бувають випадки, коли волонтерська діяльність проходить не за планом?

• Так, були випадки, коли хлопці не могли забрати допомогу через важкі ситуації. Бувало, що все погоріло, але ми встигали швидко зібрати необхідне. Іноді доводилося вигрібати все, що було, щоб забезпечити допомогу. Також були випадки, коли допомогу переадресовували, бо хлопці не могли вийти і отримати. Всякого було багато.

• Мрії маєте?

• Моя мрія – перемога. Пафосно? Але це щиро. Я хочу, щоб ми перемогли, а після цього поїхати з родиною на відпочинок до Затоки, це наше родинне місце. Хочу видихнути спокійно оце все, що відбулося, забути про нього і більше нічого не боятися. Це моя найбільша мрія.

• А з чоловіком можна поговорити?

• Та говоріть.

• Ярославе, а як Настя сприйняла війну?

• Тяжко. Вона не вірила, що таке може взагалі початися. Ніхто не вірив. Принаймні з тих, кого знаю. Спочатку Настя була в повному відчаї. Перші тижні їй було дуже важко. Ще й вагітна. Вона спала сидячи, з одного боку донька Кристина, з іншого – син Святослав, Ліза в животі, а я ночами чергував по місту.

• Що робила Настя в перші дні війни?

• Перший час вона особливо нічого не робила, допомагала знайомим, чим могла, віддавала все, що було. А потім, коли народилася Ліза, тоді і почалося…

• Як Настя все встигає?

• От вірите, я сам не можу це втямити. Але це непросто, це постійні недоспані ночі. Поки діти сплять, вона вже на кухні готує, що потрібно на передову. Вся робота починається о четвертій-п’ятій ранку.

• Вона вся віддається волонтерській роботі?

• Так, вона віддається цьому більше, ніж можливо.

• Підтримуєте її в цьому?

• А у мене є інші варіанти? Вибору немає (усміхається). Люблю я її, саме за це й люблю – вона завжди готова віддавати все, що може, іншим.

• Як ви ставитеся до її діяльності?

• Вона моя дружина, яка народила мені трьох дітей, звісно, я її люблю і в усьому підтримую. Це мій обов’язок.

• Було бажання вивезти родину звідси?

• Було бажання вивезти її та дітей, але тоді вона була вагітна, це було складно. Але, якщо що, не дай Боже, то вивезу її разом з дітьми, бо діти маленькі і бояться. Найбільше переймаюся за дітей. Дитина, якій два роки, під час тривоги прибігає їсти в коридор. Це неправильно і жорстоко.

• Перемога буде?

• Буде.

• Що ви зробите після перемоги?

• Поїдемо в Затоку. На море.

• Війна закінчиться, і вже не треба буде стільки волонтерити. Настя зупиниться колись?

• Ні, вона точно буде продовжувати. Військові, як були, так і будуть. І що, їм підтримка не потрібна буде? До того ж, хтозна, чи війна знову не почнеться. Хтось може гарантувати, що цей кремлівський маніяк зупиниться колись?

• Тобто, це тепер на все життя?

• Думаю, на десятиліття точно.

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю інтернет-видання «Місцеві медіа»і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Ольга Гаврилець, «Місцеві медіа»